2 Corinthians 2

А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог, 1Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа. 2А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р, 3не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою! 4

Ми для Бога Христова запа́шність

5А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку. 6Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в? 7І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас! 8Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас! 9А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас. 10До́сить такому кара́ння того, що від багатьох, 11через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р. 12Через те вас благаю: зміцніть до нього любов! 13Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні. 14А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа, 15щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми! 16А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі, 17не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію.